Главное меню
Реклама

`

Об’єднання заради успiху: новi вимоги споживачiв до овочiвництва

Підсумки розвитку плодоовочівництва у 2017 р. підбивали учасники ХІV Міжнародної конференції «Овочі та фрукти України-2017. Об’єднання заради успіху», яка відбулася за ініціативи проекту «АПК-Інформ: овочі та фрукти».

Такі конференції проходять щороку з 2004 р., і завдяки їм українські плодоовочівники швидше впро­ваджують сучасні технології вирощування, післязбиральної доробки, сертифікації, доставки, зберігання та маркетингу овочів та фруктів. Однак по­стійно з’являються нові вимоги з боку споживачів — вони приділяють дедалі більше уваги стабільності поставок, якості та безпеці продукції. Окремо взятий фермер чи супермаркет задовольнити ці вимоги не в змозі — для цього необхідне об’єднання всіх ланок ланцюжка від поля до столу за стратегією win-win («виграв-виграв»), коли виграють усі. Власне, це й було основною темою обговорення на всіх 5 форумах конференції:
     розвиток плодоовочевого ринку;
     оптимізація напрямів інвестицій;
     технології вирощування, сертифі­кації та органічної продукції;
     доробка, зберігання, переробка та пакування;
     маркетинг.

Розвиток ринку

Підсумки виробництва овочів та фруктів в Україні у 2017 р. свідчать про значний внесок вітчизняного плодоовочівництва у кошик споживача. До позитивних тенденцій галузі керівник проекту «АПК-інформ: овочі і фрукти» О.  Хорєв відніс розширення ботанічного різноманіття завдяки нішевим культурам (батат, спаржа, часник), сертифікацію садів за системою Global GAP, зростання виробництва і реалізації ягідних культур, розвиток ніші органічного виробництва. Серед невирішених проблем залишаються незадовільні зберігання, споживча якість і безпека вирощеної продукції.
Аналізуючи стан та перспективи картоплярства й вирощування овочів борщового набору, доповідач зупинився на наступних моментах:
     збільшення площ не планується, є навіть тенденції до їх зменшення;
     виробники не впевнені у рентабельності вирощування традиційних овочів;
     фермери не готові до суттєвих фінансових інвестицій у модернізацію виробництва;
     головні ринки збуту залишаться ті ж самі, а надії на експорт мінімальні;
     зростає зацікавленість у нішевих культурах.
В останнє десятиліття великі надії покладалися на ріст експорту в Європу, однак поки що він розвивається повільно. Більшість країн вирощують і поставляють на ринок достатню кількість власних фруктів та овочів, а якщо й вдаються до імпорту, то вимагають високої якості і гарантій безпеки. На думку економіста інвестиційного центру ФАО (Італія) Андрія Ярмака, наразі українські аграрії лише використовують деякі переваги клімату і географічної близькості до європейських ринків, але надто повільно підвищують технологічну ефективність для зниження собівартості продукції й приділяють недостатньо уваги її якості та безпечності.
Часом наш фермер забуває про існування і посилення конкуренції на світових ринках. А щоб вигравати у цій боротьбі, треба навчитися оцінювати ризики на основі таких факторів:
     співставлення власних технологій із світовими,
     використання переваг клімату та уникнення можливих погодних небезпек,
     врахування тенденцій щодо питомих витрат на робочу силу,
     транспортабельність вирощеної і збереженої продукції,
     набуття досвіду в експорті,
     зменшення частки транспортних витрат у собівартості,
     задоволення потреб українського ринку в співставленні зі світо­вими.
У рейтингу овочевих культур для експорту виділяються тепличні томати та огірки, часник, заморожені броколі і цвітна капуста, диня, кавуни й спаржа, а з ягідних культур — заморожені малина, ожина і суниця. Що стосується напрямів експорту, то у першу п’ятірку привабливих країн-експортерів входять Німеччина, Великобританія, Нідерланди, США і Франція, куди потенційно можуть поставлятися овочі як з відкритого, так і з закритого ґрунту. Про це свідчать факти, наведені Романом Гордієм із Уманського тепличного комбінату і Марією Антоновою із ТД «Калинівка-Преміум».
Досвід вітчизняних експортерів значно збагатився за останні 3 роки, коли Росією було введено ембарго на поставки українських овочів і фруктів. Як наголосив незалежний міжнародний експерт плодоовочевого ринку Федір Рибалко, «ембарго стало хорошою школою для українського виробництва». Загальна вартість експортованого залишилася практично такою ж, проте європейці частіше надають перевагу замороженій продукції. Так, у 2013 р. Україна експортувала свіжої продукції приблизно на 100 млн і замороженої — на 45 млн дол., а за 11 місяців 2017 р. ці цифри становлять близько 60 млн і 70 млн дол. відповідно. Змінилася й географія експорту: товари для Росії йдуть через Білорусь (62%), 14% експортують у Польщу, 4% — у Молдову, 3,5% — в Австрію, по 3% — у Британію, Іран і Латвію, по 2,5% — в Естонію і Литву. Можливості торгівлі з іншими перспективними країнами Європи, Близького Сходу та Америки ще вивчаються.

Вимоги зовнiшнiх ринкiв

Результати подібного аналізу навів і А. Ярмак, виокремивши ще дві важливі тенденції: українські овочівники почали інтенсивніше вдосконалювати технології вирощування, післязбиральної доробки, логістики і переробки задля підвищення якості та безпеки продукції, та водночас активізували інвестиції у садівництво і овочівництво їх конкуренти на Кавказі, в Середній Азії та Казахстані, які здобувають успіх на російському ринку.
Одним із парадоксів зовнішніх ринків є те, що високої якості продукції для успіху може виявитися недостатньо — важливими його складовими є також тара і пакування. Про це нагадав директор «Вітал Трейдинг» Олександр Анісімов. Він навів приклад поставок високоякісного мускатного гарбуза порційного розміру з Херсонщини (ТОВ «Грін Тім», Каховка) у Велику Британію, коли однією з голов­них проблем стала саме тара. Виявляється, транспортувати плоди гарбуза не так просто — учасникам проекту довелося тривалий час підбирати ящики і вчитися їх перевозити. Водночас вони пройшли хорошу школу налагодження комунікацій з покупцями.
Тара потребує особливих підходів на основі трьох принципів:
     для її виготовлення необхідна високоякісна сировина з високими показниками стійкості;
     вона має бути стійкою проти вологи, що досягається технологіями Aqualiner і застосуванням спеціального напівхімічного паперу;
     для кожної овочевої продукції слід підбирати відповідний розмір і конструкцію тари.
Цю ж тему продовжив Дмитро Томашевський з ТОВ «Натеко Логістика» (Україна), розкривши нові аспекти виготовлення й використання пулінгової тари, яка витримує температури від
–10 до +60°С і легко складається на час перевезення до місця завантаження. До речі, останнім часом європейські селекціонери докладають зусиль для виведення гібридів кавуна, дині і гарбуза, що дають плоди певних розмірів, які можна завантажувати у пулінгову тару з великою точністю. Зокрема, Іспанія вже привчила європейського споживача до міні-кавунів із середньою масою 1,5 кг, яких у ящик входить рівно 6 штук.
В Україні поки що надають перевагу кавунам великого розміру, які подобаються споживачам Східної Європи, і вчаться краще працювати з ними. Цього року було відновлено транспортування кавунів з Голої Пристані до Києва по Дніпру в баржі, проте не навалом, як раніше, а у спеціальних контейнерах. За словами Валерії Синенко (ФГ О. Синенко), це стало визначною подією для ринку і дало змогу забезпечити киян дешевими кавунами. Класична ситуація win-win, коли виграли як фермери, так і споживачі. Успіх прийшов за умілого поєднання всіх складових логістики: швидкості завантаження та розвантаження, природного провітрювання і дотримання температурного режиму, тари і швидкості доставки — велика партія кавунів подолала відстань до столиці за 4,5 доби!

Споживачi нового поколiння

З року в рік споживачі приділяють все більше уваги здоров’ю і довголіттю, тому хочуть отримувати рослинну продукцію свіжою, чистою від механічного, хімічного й біологічного забруднення та відповідно упакованою. Завдяки інформаційним технологіям людям зараз доступна будь-яка інформація про харчову цінність, особ­ливості вирощування, післязбиральної доробки, логістики овочів та фруктів. У розвинутих країнах споживач вимагає гарантій якості та безпеки продуктів, які він щоденно споживає. З іншого боку, формується кардинально нове покоління виробників продукції, які вже не хочуть важко працювати на плантаціях, а цікавляться автоматизацією і роботизацією технологій вирощування.
На ці важливі тенденції звернув увагу учасників конференції Альян де Бур із голландської компанії Trends­Active, який вперше «привів» соціологію і психологію до українських фермерів. Він розповів про нове покоління Z — людей віком від 10 до 20 років, які формують нову модель споживання і опосередковано стають дизайнерами нових технологій вирощування. Цьому сприяють їх батьки віком до 35 років (так зване покоління міллініалів), які не жалкують нічого для розвитку своїх дітей.
У розвинутих країнах світу, куди і ми прагнемо експортувати овочі та фрукти, молоді люди формують режим харчування, за якого зранку споживають «суперфрукти», до багаторазових (до 7–9) перекусів упродовж дня додають овочі й навіть на вечерю купують певний овочево-фруктовий набір. Останньою новинкою став модний томатний бургер tomitomeet. Глобальні маркетингові тренди швидко адаптуються до цих змін і роблять усе, щоб власник смартфона міг «порозмовляти» з товаром. Культивується нова поведінка споживача seeing eye people (всевидяще око народу) за принципом «постійного спілкування і досягнення неможливого». Такий споживач перше, ніж купувати, хоче знати усю історію «трьох F» — from farm to fork (від ферми до виделки).
Той, хто може заплатити високу ціну, уже не хоче купувати все підряд, без гарантій безпеки на основі сертифікації виробництва і логістичного ланцюжка. На основі цієї філософії формуються нові запити на разюче різноманіття плодоовочевої продукції як у плані ботанічних видів та сортів, так і за способами підготовки до споживання. Наприклад, останнім часом росте попит на міні-овочі, що зменшить кількість овочевих відходів, яких зараз у світі накопичується близько 300 млн т. Як приклад такої модної «міні-новинки», доповідач привіз для дегустації «сичуанське суцвіття» з рослини Acmella oleracea, які почали імпортувати з Китаю. До того ж, міні-зелень дедалі частіше починають вирощувати у вертикальних теплицях безпосередньо в місцях споживання, що забезпечує її максимальну свіжість.
Після цієї доповіді учасники конференції постійно згадували про «шок майбутнього», про який писав у своїй книзі сучасний філософ Е. Тоффлер, коли «душа не встигатиме за змінами». Що робити фермеру в умовах постійних соціальних змін? Аналіз способів вирішення цих проблем зробив Олександр Марченко у своїй доповіді «Психологія вітчизняного виробника: чому маржа 300% є негативним фактором?», підготованій на основі «поведінкової економічної теорії» лауреата Нобелівської премії 2017 р. Річарда Талера.
Для прогнозування поведінки споживачів і виробників слід поєднувати знання законів економіки, соціології та психології. Скільки б ми не закликали вітчизняного і зарубіжного споживача купувати українські овочі та фрукти, його настрій буде переважати над патріотизмом. З іншого боку, для українського фермера успіх поки що є поганим вчителем: якщо цього року сусід добре заробив на певній культурі, наступного року її посіють практично всі, що автоматично призведе до зниження цін. Зникає стабільність і виникають постійні жалі: «Чому немає ціни?», «Чому всі насадили так багато?», «Хто дозволив думати, що буде висока ціна?», «Чому сусідні фермери беруться вирощувати цю культуру?» тощо.
Доповідач навів багато яскравих доказів, що віра у високі ціни часто призводить до мінімальної прибутковості. Наприклад, аналіз попиту на цибулю у лютому — квітні за 2011–2017 рр. свідчить про те, що собівартість її постійно залишалася у межах 0,15–0,16 дол./кг, зате ціна коливалася від 0,71 до 0,09 дол./кг. Ейфорія в один рік автоматично призводила до розчарування в наступний.
На жаль, так міркують не лише фермери, а й усі гравці логістичного ланцюжка, які мріють про маржу 300% (сьогодні так заробляють лише у нас). У кінцевому підсумку страждає покупець, на плечі якого фермер намагається перекласти усі проблеми з якістю та безпекою продукції під час вирощування і зберігання. А після успішного року на збільшення цін поспішають зіграти постачальники насіння та садивного матеріалу
Планувати треба, спираючись не на чутки про наміри сусідів, а на достовірну інформацію, враховуючи витрати на вирощування, реалізацію, адміністрування і зберігання. Не варто забувати й про амортизаційні відрахування на техніку (як польову, так і складську), будинки та обладнання, тару, полив та все інше, що збільшує собівартість продукції. А також про вражаючі у нас природні й технологічні втрати під час зберігання і транспортування. Загалом невиробничі витрати складають у наших умовах не менше, а то й більше 1 грн/кг, і фермери та гравці логістичного ланцюжка звично перекладають їх на споживачів.
У такому зачарованому колі проблем фермер забуває про якість і починає поставляти на ринок продукцію другого класу, а потім нарікає, що сучасний покупець не хоче її купувати. Захищаючи споживача, один з найдосвідченіших фруктових трейдерів ЄС Піт Шотель нагадав, що в ЄС ринку овочів та фруктів другого класу вже не існує, бо всі хочуть купувати найкращу продукцію, а логістика другого класу означає додаткові витрати на утилізацію відходів.

Дотримуватися технологiй

Дуже цікавим виявився й форум технологій вирощування, сертифікації та органічної продукції. Кардинально нових технологій експерти не пропонували, наголошуючи, що причиною невисоких урожаїв і низької якості продукції зазвичай є неправильна організація всього ланцюжка технологічних елементів. Важко сподіватися на успіх без створення оптимального режиму вирощування сортів і гібридів: дотримання регламентів сівби, густоти стояння рослин, доз і строків внесення пестицидів і агрохімікатів, наявності відповідної сільськогосподарської техніки тощо.
Переконливо висвітлив ці моменти на прикладі вирощування озимої цибулі та часнику Вадим Дудка з ТОВ «Агро­аналіз». За його словами, навіть у м’які зими підмерзає до 30% цих культур. Причиною є високий ступінь пошкодження кореневої системи, росту та розвитку якої не приділяють належної уваги. Для захисту озимих овочевих культур експерт рекомендував враховувати вплив лісосмуг і ширше використовувати куліси, зокрема з суданки за серпневих строків сівби.
З механічних засобів добре зарекомендували себе снігозатримувальні щити, виготовлені з використанням старих трубок для краплинного зрошення. А аналізувати стан перезимівлі допомагають сучасні ком­п’ютерні си­стеми моніторингу, зокрема Crop­tical moni­to­ring application.
Великих збитків завдають пізні весняні приморозки, частота яких останніми роками зросла. Способів захисту від них розроблено багато, але організаційно готуватися до них слід заздалегідь, а не коли «грім гряне». Наші ж агрономи, на жаль, припускаються помилок у використанні краплинного зрошення, мінерального живлення і особливо пестицидів. Нарікання на невисоку ефективність препаратів зазвичай виникають через нерозуміння впливу води, яку використовують для обприскування. А цей вплив залежить від таких факторів, як:
    кислотність (найкраще придатна дистильована або дощова вода);
    домішки різних солей, які зменшують розчинність або переводять препарати у нерозчинну форму;
    температура розчину і повітря;
    час обприскування впродовж доби;
    кількість використаної води.
Цій же темі присвятила свою доповідь керівник аналітичного департаменту проекту «АПК-Інформ: овочі та фрукти» Марія Лакеєва, яка змалювала стан плодоовочевої агрономії в Україні і зупинилася на методах боротьби з найпоширенішими шкідниками і хворобами.
Чимало труднощів у галузі плодо­овочівництва викликає нестача робочої сили. Якщо ще п`ять років тому мова частіше йшла про її надлишок і дешевизну, то зараз багато людей знаходять роботу за кордоном. І у наших аграріїв залишається один вихід — підвищувати оплату і впроваджувати сільськогосподарські машини. Про можливості сучасної сільськогосподарської техніки розповідав Тихон Євтушенко з ТОВ «Українська овочева компанія UVC», звертаючи особливу увагу на техніку для вирощування групи «тендітних» овочів та фруктів, яка коштує немало, але за сучасної ситуації з робочою силою окупається досить швидко.
Про важливість комплексного підходу до організації вирощування, післязбиральної підготовки, зберігання, перевезень і маркетингу сільгоспкультур нагадав присутнім професор З. Сич. Взявши за приклад часник, він наголосив, що справжнього успіху досягає той, хто не просто вирощує цю культуру, але й організує увесь ланцюжок її просування до споживача, кооперуючись з іншими підприємцями. Успіх приходить поступово лише до тих, хто наполегливо працює над 10 принципами:
     чітко прогнозує і планує напрями реалізації часникової продукції (свіжої та переробленої, а також садивного матеріалу) і постійно оновлює інформацію про вимоги до неї;
     оцінює економічну доступність технологій вирощування, післязбиральної доробки, зберігання, дистрибуції, маркетингу і на основі цієї інформації вдосконалює власне виробництво;
     організує інфраструктуру часникового господарства і сівозміни (включаючи додаткові нішеві культури, якими буде доповнюватися економіка);
     зважено вибирає технології вирощування і способи забезпечення садивним матеріалом (власним чи закупленим);
     поступово закуповує техніку для висаджування, догляду, збирання, розділення на зубки та інших технологічних процесів;
     добирає сорти;
     організує власне вирощування садивного матеріалу і його підготовку до висаджування;
     оптимізує догляд за плантаціями (строки висаджування, густота, добрива, обривання суцвіть, строки збирання врожаю);
     не допускає поширення бур’янів, хвороб і шкідників як на часниковому полі, так і у сівозміні;
     своєчасно проводить збирання врожаю і правильно готує його до зберігання чи продажу.

Переваги кооперації

Загалом часник на цій конференції став ніби модельною культурою — саме на його прикладі розглядали шляхи подальшого розвитку українського овочівництва. Зокрема, доповідачі пояснювали, що окремий фермер навряд чи зможе вирішити всі проблеми — у часниківництві, як і в усіх інших напрямах плодоовочівництва, необхідна кооперація підприємців, задіяних на різних етапах просування продукції від поля до столу споживача.
Прикладів кооперування в Україні вже досить багато, зокрема в сегментах ранньої капусти, тепличних овочів, суниці садової, малини тощо. У часниківництві перші здобутки у цьому напрямі можна бачити на прикладі СОК «Український часниковий кооператив УкрАП». Навіть за незначний термін кооперація дала можливість підвищити якість продукції завдяки обміну досвідом, збільшити партії для спільних продаж, здешевити садивний матеріал і організувати оренду техніки.
Важлива перевага й у тому, що спільний вихід на ринок (як внутрішній, так і зовнішній) дає можливість зменшити ризики, пов’язані з коливанням цін. Велику роль у цьому відіграє фінансова допомога Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва (UHBDP), який діє на Півдні України. Завдяки допомозі цього проекту «Українська часникова компанія», маючи 10-річний досвід вирощування часнику, впровадила 100 проектів спільного вирощування на площі 100 га, організувала післязбиральну підготовку, зберігання та переробку 1000 т продукції, що дало можливість успішно виходити на зовнішній ринок.
Найвищим рівнем кооперування в Україні, за словами експерта міжнародного плодоовочевого ринку Федора Рибалка, може стати організація Української плодоовочевої асоціації, яка зможе ефективно вирішити такі завдання:
     отримати доступ до нових експортних ринків;
     збільшити споживання на внут­рішньому ринку;
     сприяти розвитку плодоовочевої логістики;
     ефективно підбирати та впроваджувати інновації;
     захищати економічні інтереси учасників асоціації;
     розробляти і впроваджувати галузеві стандарти;
     шукати і залучати інвестиції.
Як не дивно, але кооперування робить можливим залучення до плодоовочевого бізнесу бджільництва, яке поки що розвивається в основному за рахунок індивідуального сектору. Однак для цього, як показав на прикладі США економіст інвестиційного проекту Андрій Ярмак, потрібні спеціалізовані пасіки, які будуть враховувати прибуток не тільки від продуктів бджільництва, але й від додаткового запилення.
Сьогодні українські фермери у плодоовочевому секторі через недостатнє запилення щороку втрачають до 3 млрд грн, у т. ч. у баштанництві — до 1 млрд грн. Скажімо, зараз фактична урожайність насіння гарбуза коливається у межах 500 кг/га, і через це Україна втрачає позиції важливого виробника. А за умови максимального запилення ми можемо збирати цієї продукції до 1,4 т/га. На кісточкових наші виробники втрачають 1,1 млрд грн, на яблуках і грушах — 850 млн грн, на ягідних — 120 млн грн. У США цей бізнес організовано таким чином, що за вивезення пасіки для додаткового запилення гарбуза фермер доплачує 80 дол./га, кавуна — 59 дол./га, лохини — 88 дол./га тощо. Тож промислові пасіки там до 90% доходу отримують завдяки запиленню, а решту — від продажу меду, маточкового молочка, перги тощо.

Завжди системний пiдхiд

В органічному плодоовочівництві, яке відкриває заманливі перспективи на майбутнє, Україна має поки що лише великий потенціал. Щоб його реалізувати, на думку Сергія Галашевського з ТОВ «Органік Стандарт», необхідно, перш за все, зрозуміти, що «органічне виробництво — це не технологія, а філософія, світогляд і стиль життя». І усе це організується свідомо й добровільно.
Хоча попит на органічні овочі на світових ринках великий, у топ-10 органічних експортних продуктів України (кукурудза, пшениця, соя, ячмінь, соняшник, пшениця спельта, яблука (концентрат), пшоно, ріпак і чорниця заморожена) вони поки що входять. На внутрішньому ринку можна знайти лише невеликі партії таких органічних овочів, як кавун, диня, капуста білоголова, цибуля, томат, огірок, салат, морква, буряк, гарбуз, перець і редис. Для наших фермерів виробництво органічних овочів усе ще пов’язане з безліччю проблем, і не лише на етапі впровадження й сертифікації.
На форумі доробки, зберігання переробки та пакування йшлося і про технічні можливості виконання цих процесів, і, перш за все, про їх важливість, адже вони забезпечують високу якість продукції у логістичному ланцюжку і формування відповідного рівня доданої вартості. Останнім часом росте популярність сушеної й замороженої рослинної продукції, й іноді виробники вагаються, якому з цих видів переробки віддати перевагу. Порівняння повної собівартості й рентабельності сушіння й заморожування на прикладі 4000 т цибулі зробив консультант у сфері переробки плодоовочевої продукції Олег Якимець. За його підрахунками, початкові витрати на сушіння більші — тунель для висушування такої кількості цибулі коштує 650 тис. євро, а для шокового заморожування — 400 тис. євро. Однак вже з другого року витрати на обслуговування обладнання, електроенергію, зберігання й перевезення готової продукції становлять для сушіння 122 тис. євро, а для швидкісного заморожування — 440 тис. євро.
Овочівництво й садівництво неможливо розвивати без тимчасового і тривалого зберігання зібраного врожаю, і до його організації також слід підходити комплексно. На цьому наголошували Анатолій Богдан і Павло Павловські (ТОВ «Інсолар-Холод» і компанія Omnivent). Уже на етапі вибору холодильних камер необхідно врахувати і зважити цілу низку факторів, адже вибирати доводиться щонайменше з 5 видів: звичайні камери з обмінною вентиляцією, з регульованим газовим середовищем, з вентилюванням і кліматичним контролем, з низькотемпературним режимом і системи Palliflex. Кожна з цих конструкцій може розраховуватися на різні обсяги продукції і має відповідну ціну. Ось чому, за переконанням комерційного директора ТОВ «Русбана інжиніринг» Романа Пеєва, повний технологічний цикл із доробки, сортування й пакування свіжих овочів і фруктів не може організовуватися хаотично — це має бути складовою бізнес-плану кооперування.
Не менш системним має бути підхід до організації передпродажної підготовки рослинної продукції. Саме на цьому етапі, як нагадала Наталія Зеленська (ТОВ «Толсма Україна»), з овочів та фруктів як сировини формується готовий харчовий продукт. Це перетворення може включати різні процеси: миття, очищення, сортування, нарізування, заморожування, сушіння чи термічну обробку і подальше пакування. Одному фермеру налагодити таке комплексне виробництво вкрай важко, тож знову ведемо мову про кооперування заради того, щоб створити відповідну додану вартість і задовольнити потреби споживачів.

Остання миля

На всіх етапах вирощування, післязбиральної доробки, зберігання й переробки рослинної продукції у центрі уваги має залишатися споживач.
А «останньою милею» на шляху до нього є роздрібна торгівля. Тому в рамках маркетингового форуму Євген Кузін із проекту «АПК-Інформ: овочі та фрукти» навів результати аналізу роботи українських торгових мереж з плодоовочевою групою.
Якісно, але дорого продають овочі та фрукти у мережах LeSilpo, «Мегамаркет», Novus і «Білла». У «Сільпо», «Форі», АТБ, ВК, «Екомаркет» товари цієї групи можна купити дешевше, але страждає якість. У овочевій корзині українця у листопаді 2017 р. 25% становила капуста, 25% — буряк, 21% — цибуля, 18% — морква і 11% — тепличні овочі. Кількість фермерів, котрі працюють із великими торговими мережами, постійно зростає, конкуренція посилюється, і від цього у підсумку виграє споживач.
Скільки б зусиль не докладали виробничники, значного росту обсягів споживання плодоовочевої продукції українцями ближчим часом чекати не варто — населення не зростає, а його купівельна спроможність падає. Про це повідомила у своїй доповіді директор споживчої панелі ConsumerScan Марина Забарило з GFK Ukraine. Асортимент овочів і фруктів у споживчому кошику наших співвітчизників залишається традиційним, а обсяги витрат на них збільшуються тільки через ріст цін. Так, 2016 р. кожне домогосподарство витрачало на цю групу товарів у середньому 1629 грн на місяць, а у 2017 — 1929 грн, що становить близько 15% щомісячних витрат на товари повсякденного попиту.
А от уподобання наших споживачів дещо змінюються. Якщо у 2007 р. 89% овочів і фруктів вони купували на ринках, то у 2017 р. частіше ходять у супермаркети (25%). Здебільшого це стосується молодих покупців, які не лише надають перевагу організованій торгівлі, але й частіше придивляються до новинок.
Про картоплю на конференції говорили дуже мало, але провідний експерт картопляного ринку Ігор Чечітко у своїй доповіді показав усі складності її виробництва і продажу. За даними статистики, в Україні цю культуру вирощують на 1,3 млн га, 98% з яких припадає на господарства населення. Звідси — низька врожайність (у межах 16–17 т/га) і низька якість бульб через відсутність сертифікованого садивного матеріалу, поширення хвороб і шкідників. Зрошування проводиться лише на 5–6% площ. Зберігання не відповідає сучасним вимогам. Тож картоплі у нас ніби й багато, а виходити на ринок свіжої і переробленої продукції немає з чим, адже світ рівняється на голландську собівартість 4 євроценти/кг і європейську рентабельність, яка коливається на рівні 25–30%.
Для порівняння, у Польщі й Нідерландах налагоджене промислове вирощування сортової картоплі для переробки (50 і 85% зібраного врожаю відповідно). З європейських новинок варто згадати вирощування столової картоплі 4 типів за швидкістю розварювання і зовнішнім виглядом готового продукту: Kooktype A, B, C, D. Таку картоплю продають тільки митою й упакованою у червоні, зелені, сині і жовті пакети, щоб споживачеві легше було розпізнавати її у супермаркеті. Приділяється увага і вирощуванню діє­тичної картоплі для діабетиків (сорти Корнера, Коломба і Адора). Перспективним напрямом є також вирощування сортів для переробки на картоплю фрі — у світі цей сегмент ринку щороку зростає на 5–10% і становить 11 млрд євро.
Першим для України досвідом продажу овочів, фруктів і картоплі через інтернет поділилася Наталя Головацькі (ОРСП «Шувар», Львів). У світі продажі online ростуть у 4 рази швидше, ніж традиційна торгівля, тож і для України цей напрям видається дуже перспективним. Поки що замовити овочі на сайті можуть тільки мешканці Львівської обл., та це лише початок.

Пiдсумки

Отже, міжнародна конференція «Овочі та фрукти України-2017» дала можливість оцінити зміни, що відбуваються в овочівництві, садівництві і картоплярстві, виявити позитивні й негативні тенденції та визначитися з перспективами. Загалом напрями розвитку галузі встановлює споживач, який шукає і хоче платити за свіжі, якісні продукти, безпечність яких підтверджується відповідними сертифікатами. Щоб бути успішними, наші фермери мають приймати вимоги сучасного ринку, а не нарікати на відсутність патріотизму споживача. Сучасні технології вирощування, післязбиральної доробки, зберігання, логістики і продажу дають можливість задовольнити будь-які смаки, будь-де і незалежно від сезону, але для цього всі ланки «від поля до виделки» мають об’єднатися й діяти злагоджено за принципом win-win.  

З. Сич, д. с.-г. н., професор

Определитель вредителей и болезней ...
Thursday, 24 March 2016
Карманный справочник Определитель вредителей и болезней огурца
Карманный справочник «Определитель ...
Wednesday, 11 March 2015
Справочник карманного формата содержит материалы о самых распространенных в Украине болезнях и вредителях капусты.
Friday, 07 August 2015
Некоторые правила выбора удобрений
Wednesday, 13 July 2011
Пасленовые овощные растения открытого грунта Во время летней жары температура воздуха в зоне листьев растений достигает 35&hell...
Текущий номер
Поиск
Авторизация
Логин
Пароль
Реклама

© Copyright 2009 - Ovoschevodstvo.com All Rights Reserved     |     Дизайн — Свердличенко Алексей     |     Програмирование — Хагшенас Хажир